Собівартість сільськогосподарської продукції – визначаємо разом

Як відбувається визначення собівартості сільськогосподарської продукції, розглядаємо у цій статті.

У листопаді бухгалтерам сільськогосподарських підприємств потрібно подати перелік звітності, а також визначити фактичну собівартість продукції. Як відбувається визначення собівартості сільськогосподарської продукції, розглядаємо у цій статті.

Як розрахувати річну собівартість сільгосппродукції

Пункт 6.1 Методичних рекомендацій №132 визначає, що розраховувати фактичну собівартість продукції, зокрема, робіт і послуг на с/г підприємствах необхідно за рік. Виняток становить визначення собівартості продукції допоміжних виробництв, для яких фактичну собівартість необхідно розраховувати кожного місяця.

Фактична собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв визначається щомісяця і за цією оцінкою відноситься на споживачів. Послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюються за плановою собівартістю і не коригуються. Аналітичні рахунки закриваються в такій черговості:

• газо-, тепло-, електро-, водопостачання;
• ремонтна майстерня;
• холодильні установки;
• вантажний автотранспорт;
• гужовий транспорт.

Послідовність розрахунку собівартості продукції згідно Методрекомендацій №132

Для закриття рахунків виробництв встановлена конкретна послідовність, адже іноді отримана продукція від деяких видів с/г діяльності впливає на виробництво іншої сільськогосподарської продукції.

1. розподіляються між окремими об’єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів;
2. визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;
3. розподіляються загальні витрати: на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування ґрунтів та на утримання полезахисних смуг;
4. списується частина витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;
5. списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;
6. розподіляються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати;
7. визначається загальна сума виробничих витрат по об’єктах обліку;
8. визначається собівартість продукції рослинництва;
9. визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;
10. розподіляються витрати з утримання кормоцехів (за рішенням власника, що має бути затверджено наказом про облікову політику підприємства, розподіл витрат може виконуватися щомісяця;
11. визначається собівартість продукції тваринництва;
12. визначається собівартість продукції інших промислових виробництв;
13. визначається собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, що віднесені на відповідну культуру чи вид тварин.

Варто зауважити, що у рослинництві, окрім с/г продукції,об’єктами обліку витрат можуть бути роботи, що виконані в поточному році під урожай майбутнього року.

Загальновиробничі витрати для розрахунку собівартості

Загальновиробничі витрати не можна віднести тільки до виробництва одного визначеного виду продукції, вони завжди стосуються кількох видів. ЗВВ у с\г підприємствах не діляться на постійні та змінні.

Наведемо загальний перелік загальновиробничих витрат або ЗВВ, відповідно до пункту 2.21 Методрекомендацій № 132.

До загальновиробничих витрат належать:

витрати на управління виробництвом. Сюди належать оплата праці, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування, оплата службових відряджень апарату управління та спеціалістів і так далі;

• амортизація необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування,операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, наприклад оплата праці працівників, зайнятих поліпшенням якості продукції; оплата послуг сторонніх організацій і так далі;
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання загальних приміщень виробничого призначення;
• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці та інші витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг тощо);
• витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
• інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо);
• плата за оренду землі і майна виробничого призначення;
• сума нарахованого (внесеного) фіксованого сільськогосподарського податку. В кінці звітного року цю суму розподіляють між об’єктами обліку витрат продукції пропорційно.

Рахунки для обліку загальновиробничих витрат на с/г підприємствах

Загальновиробничі витрати обліковуються на окремих субрахунках, що відкриті до рахунку 91:

• 911 «Загальновиробничі витрати в рослинництві»
• 912 «Загальновиробничі витрати в тваринництві»
• 913 «Загальновиробничі витрати підсобних промислових виробництв»
• 914 «Загальновиробничі витрати всіх напрямів діяльності»
• 915 «Утримання сільгосптехніки».

Впродовж року за дебетом цих рахунків збираються загальновиробничі витрати, які потім слід розподілити між видами сільгосппродукції, з виробництвом яких пов’язані зазначені витрати. Таким чином відбувається списання з кредиту відповідного субрахунку до рахунка 91 витрати у дебет відповідного субрахунку виробництва, відкритого до рахунка 23 «Виробництво».

Оскільки, як ми вже зазначали, загальновиробничі витрати на сільськогосподарських підприємствах не поділяються на а постійні та змінні, такі витрати слід включати до виробничої собівартості повною сумою.

Як розподілити ЗВВ між видами сільгосппродукції

Для коректного розподілу ЗВВ поміж видами с/г продукції, слід зважати на базу розподілу та здійснювати такий розподіл у вищенаведеному порядку.

Визначення бази розподілу 

У пункті 16 НП(С)БО 16 передбачено, що базою розподілу загальновиробничих витрат є будь-які показники, як вартісні, так і натуральні. Також цей пункт визначає використання як бази розподілу:

• години праці;
• заробітну плату;
• обсяг виробленої продукції;
• розмір прямих витрат тощо.

Як застосовуємо для сільгосппродукції:

• ЗВВ на утримання тваринницького приміщення, де є кілька видів худоби, слід розподілити між видами пропорційно до займаної ними площі;
• ЗВВ на вирощування продукції рослинництва розподіляється між об’єктами обліку витрат продукції у пропорції до площ угідь, зайнятих визначеними культурами. Відповідно, для рибогосподарств пропорційно використовуваним водним площам.

У випадку, якщо йдеться про ЗВВ, що торкаються всіх галузей виробництва, розподіл відбувається між основними галузями та об’єктами витрат пропорційно загальній сумі прямих витрат за вирахуванням:

• у рослинництві вартості насіння;
• у тваринництві кормів;
•  у промислових підрозділах сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Для такого розподілу необхідний самостійно розроблений Розрахунок ЗВВ, де зазначаються:

• об’єкти обліку і суму ЗВВ, що розподіляється;
• база розподілу;
• розрахований коефіцієнт розподілу витрат.

Бухгалтерія на підставі такого розрахунку формує бухдовідку та здійснює остаточний розподіл витрат.

Розрахунок собівартості допоміжних виробництв

Розрахунок собівартості допоміжних виробництв докладно встановлений у пунктах 7.2 — 7.10 Методичних рекомендацій № 132.

Витрати слід збирати на субрахунку 234 «Допоміжні виробництва» з окремими аналітичними рахунками для обліку витрат та виходу продукції чи наданих послуг за окремими видами виробництв. Витрати за період розподіляються між об’єктами обліку щомісяця на підставі фізичного обсягу наданих послуг.

Виняток становлять ті допоміжні виробництва, за якими розрахунок калькуляції відбувається раз на рік. У цьому випадку впродовж року вартість наданих послуг потрібно відносити на об’єкти витрат за плановою собівартістю. У кінці року після встановлення фактичного річного розміру витрат планові списання доводяться до фактичного розміру через коригування методом «червоне сторно» чи додаткові проводки.

Варто пам’ятати, що закривати рахунки допоміжного виробництва потрібно у визначеній послідовності:

1. газопостачання
2. теплопостачання
3. електропостачання
4. водопостачання
5. ремонтна майстерня
6. холодильна установка
7. вантажний транспорт
8. гужовий транспорт.

Зауважте також, що послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, слід оцінювати за плановою собівартістю та не коригувати. Передусім йдеться про надання послуг вантажним і гужовим транспортом іншим допоміжним виробництвам.

Відповідно, при доведенні планової собівартості до фактичних витрат, наявну різницю слід ділити між іншими видами діяльності.

Розрахунки собівартості послуг допоміжних виробництв оформлюються в довільній формі. На основі таких розрахунків бухгалтер складає бухдовідку, де формуватиме проводки для закриття рахунків допоміжних виробництв і розподілу облікованих витрат на об’єкти обліку інших виробництв.